Буремні роки в житті села

Йшли роки. Навколо фортеці з’явилося велике місто, яке ставало центром розвитку науки, культури та промисловості.

Тут, як і по всій території тодішньої Російської імперії, в ті часи проростав дух вільності і свободи. Ширився національно-визвольний рух, селяни повставали, протестуючи проти експлуатації і безправ’я. З народних переказів відомо, що селяни Федорівки неодноразово ходили до панського маєтку з вимогою підвищити платню, у час масового збору хліба дозволити додатковий день мати змогу працювати на своїх десятинах.  В архівних документах знаходимо відомості, що частину своїх земельних володінь пн. Передав в оренду поміщику с. Безводнє, частину землі, яка була біля Федорівки передано у Красновершку теж в оренду. На той час існувало дві селянські общини з 174 та 100 надільних душ. Селяни тримали в оренді великі ділянки землі із трьох маєтків. Навіть є відомості, що у однієї общини був свій бугай, а в другої – найманий.

В 1903 р. була відкрита однокласна школа.

В лютому 1918 року було встановлено радянську владу. Селяни організували сільгоспартіль "Змичка”.

У 1918 році створено партійну організацію з 11 членів комуністичної партії. В архіві знайдено протокол "Заседание Федоровской комячейки Аннинской волости КП(б) ”

Заседание открыто

20 ноября 1918 года

В 10 часов вечера

С повесткой дня

1.     Выборы комячейки.

2.     Постановили

Избрать бюро из лиц следующих

1.     Председатель – Стратиенко Федор Федорович

2.     Секретарь – Санькой Митрован В.

3.     Член бюро – Стратиенко Андрей Федорович.

У 1923 році секретарем  партії став Стратієнко Андрій Федорович.

У липні – серпні 1919 року територію Кіровоградщини захопили війська білогвардійців на чолі з генералом царської армії Денікіним. По всій території області створювались партизанські загони.

Відомі сторінки героїчної боротьби згону месників на чолі якого був Стратієнко Андрій Федорович, наш земляк, вчитель місцевої школи. Вони вели бої з бандою Григор’єва та денікінцями Діяли партизани на території від Компаніївки до Обознівки. У загоні Стратієнка Андрія Федоровича зв’язковим служив Олександр Замула, якому в той час було 15 років. У загоні були жителі нашого села: Гончар, Чуприна, Білокінь, Кириченко, Федорченко, Мастак та інші.

24 вересня 1919 року загін повстанців увійшов у Єлисаветград.  До цього дня у жорстоких боях під Компаніївкою загін зазнав великих втрат, командира було поранено. Сили ворога були більші. Та партизани розбили загін денікінців. Але їм на підмогу підійшли кавалерійські бригади і бронепоїзд, який був терміново викликаний на підмогу із Знам’янки. Багато партизан, в тому числі й командира Стратієнко Андрія, було арештовано. Допити та знущання тривали більше місяця. А 18 листопада 1919 року за наказом генерала Слощова було страчено командира партизанського загону Андрія Федоровича Стратієнка та одинадцять його бойових товаришів на Кавалерійській площі міста Єлисаветграда, нині це парк на Ковалівці.

У центрі села Федорівки вдячні нащадки мужніх героїв у 1971 році встановили пам’ятний знак, на якому викарбовано:

"Поклонись, друг, тем, кто смертью своей приблизил день великой мечты” та імена: Стратієнко А.Ф., Замула Олександр, Гончар Василь, Чуприна Данило.

В 1924 році було організовано сільськогосподарську артіль "Праця” і "Знання”. Відкрито двохкласну трудову школу, в якій тоді навчалося два десятки дітей.

В березні 1924 року артіль стала називатися "Свій труд”.

4 лютого 1925 р. Федорівська сільрада. Кіровоградського району. Затвердили відомості про організацію машинно-тракторного кооперативу ім. Фрунзе.

 В 1925 році 17 березня затверджено устав і документи  сільгоспартілі "Праця та знання”.

В 1926 р. організовано сільгоспартіль "Пахарь”.

В 1927 році сільськогосподарська артіль перейшла на статут товариства. Створено машинно-тракторне товариство.

В 1928 р. в Федорівці створено артіль "Червоний партизан”. Членів артілі 13 дійсних, 13 родин, 62 їдців. В господарстві було:

Бідняків – 12

Середняків – 1

Заможних – 0

півробітників – 6

дітей – 28.

30 грудня 1928 р. організовано нову артіль "Перемога”, головою артілі був Полозов. Перед війною в Федорівці було два колгоспи: ім. Молотова та ім. Сталіна. А в 1958 році ці два колгоспи було об’єднано в один колгосп    ім. Боженка і до нього приєднано села Паращине Поле (Дране) і Миколаївські сади (Смоліно).

1930 року с. Федорівка. В Єлисаветградському районі в с. Федорівка 2 жовтня 1930 р. була організована сільськогосподарська артіль ім. XIII роковин Жовтневої революції.

У 1930 році комсомольська організація села Федорівки налічувала 65 чоловік.

24 жовтня 1992 року на базі колгоспу "Боженка” організовано колективне сільськогосподарське підприємство "Золотий колос”.

У тяжкі, страхітливі роки голодомору 1932-1922 років в селі люди їли корінці, листя кропиви, збирали по берегах очерет та траву. Були жахливі випадки, коли безслідно зникали люди. Степанов Іван Федорович розповідав, як він з хлопчиками лазив попід стріхами хлівів і знаходив ґавенят, горобенят і, навіть, інколи не сила було донести до хати, по дорозі клав до рота. В селі не залишалося жодної собаки, жодного кота – все пішло на харч. Особливо страждали старенькі та діти. Щодня по селу їзжила підвода, яку тягли коні, схожі на обтягнуті шкурою скелети, збирали трупи і відвозили в загальну могилу на цвинтарі.

Після цих страшних років село попволі ставало на ноги. Селяни гуртом побудували колгоспні стайні, потроху ручну працю на полях стали заміняти машини і трактори, сортувальні пристрої, зявились втомобілі. В село стали привозити раз на місяць кіно. Діти навчалися у двох шкільних приміщеннях школи із семирічним терміном навчання. Село жило, селяни самовіддано працювали на своїй рідній, щедрій землі. Засіки були повні збіжжя, майже кожна родина тримала своє власне господарство: корови, свині, кози, птицю. У сільській крамниці можна було купити необхідін товари.

Але мирну працю теплого червневого ранку перервала страшна звітска – війна…

Увесь народ піднявся на захист своєї Вітчизни від німецько-фашистського нашестя. Війна почалася в червні, а вже в серпні 1941 році німці були у Федорівці. Окупанти відразу ж встановили свої порядки, всім розпоряджалась сільська управа. Головними на селі стали представники окупантів, сільський староста та поліцаї. В кінці серпня 1941 року майже 500 селян пішло на бій з ворогом. А 5 вересня 1941 року в село вдерлися фашисти. А в тилу ворога ширився партизанський рух. Мужні патріоти всілякими засобами намагалися нашкодити ворогові, як могли допомагали Радянській Армії громити ворога. Невдовзі і у Федорівці почала діяти підпільно-диверсійна група. В селі стали з’являтися листівки, які розповідали людям правду про війну, закликатли не коритися ворогу, вселяли надію на перемогу. Це діяла щойно створена підпільно-диверсійна група, яка діяла у складі партизанського загону імені Ворошилова під керівництво Секретаря Обкому партії Василини. У село за завданням підпільного обкому прибув 26-річний комсомолець Лахман (Загреба) Петро Іванович. Його завданням було очолити і організувати діяльність підпільно-диверсійної групи в с. Федорівці.

 Першими в групу вступили Петро Павлович Желізняк, Григорій Харлампійович Шпаченко – вчителі школи, Микола Кукало, Комашко Анатолій, Федір Григорович Білявський, Таран Дем’ян Порфирович. Допомагали діяти групі – Воробйов Петро Васильович, Головченкно Микола Андрійович, Кравченко Пилип Іларіонович, Маковій Іван Іванович, Маковій Іван Тарасович, Маковій Микола Павлович, Короповська Клавдія Тимофіївна, Замкова Ніна…

         Члени групи зривали поставки продуктів фашистам, виводили з ладу телефонні зв’язки, передавали цінні відомості в партизанський загін і т.ін.  Ось лише не повний перелік операцій, здійснені членами підпільно-диверсійної групи:

         1. Звільнено з табору військовополонених 4 особи командного складу армії.

         2. В серпні 1942 року спалено міст за селищем Компаніївка по Бобринецькому шосе. Міст облили бензином і підпалили, не зважаючи на посилену охорону німцями. Керував Іванов, особливо відзначився Лахман.

         3. Вирізано 300 м повітряного зв’язку і 60 метрів підземного кабелю між Кіровоградом і Бобринцем. Виконували: Лахман і Кукало за завданням штабу.

         4. Розповсюджені в селах Ганнинське, Федорівка та в місті 250 листівок з антигітлерівським змістом. Виконували: Желєзняк, Лахман, Кукало, Короповська  і т.д.

         5. Зривали німецькі склади з боєприпасами.

         6. У липні 1943 року надруковано 150 антифашистських листівок, розповсюджено у селах Ганнинське, Федорівка, Карлівка, Калинівка та в місті Кіровограді Виконували Лахман, Короповська, Желєзняк, Кукало.

         7. Перерваний зв'язок між військовими частинами шляхом заколювання телефонних голок у телефонний кабель. Таких пошкоджень зроблено тричі. Керівником був Полєнов, виконував Лахман.

         8. У листопаді були розповсюджені 300 шт. антифашистських листівок із віршами, а також заклики до населення міста Кіровограда  і Кіровоградської області. Виконували завдання: Лахман, друкувала Короповська Клавдія.

9. Спалено міст біля Компаніїви по Бобринецькій шосейній дорозі. Виконував Лахман. Паливо дістали Желєзняк, Кукало.

          В темну ніч листопада 1943 року каральний загін оточив дім підпільників, групу застали раптово. На квартирі Тарана Дем’яна  було знайдено друкарську машину, радіоприймач, листівки, зброю. Арештованим  зв’язали руки колючим дротом і всіх звезли в сільську управу. Допитував їх офіцер-есецівець. Їх били прикладами, залізними прутами, кованими чобітьми. Вимагали видати партизан, назвати місце перебування партизанських загонів та керівників підпілля. Після жорстоких катувань полонених вивезли у Кіровоград.   Змучених їх вивезли в глибоку балку біля Сахарового мосту і розстріляли. Їх трупи було перевезено в село Федорівку і похоронено на наших кладовищах.

 На школі відкрито пам’ятну дошку в пам'ять загиблих підпільників (зліва). На різних фронтах воювали наші земляки, захищаючи мир, спокій та майбутнє. Під Москвою, Сталінградом і Ленінградом, Курській дузі боролись федорівці. Понад 140 чоловік було загиблих. Бійці 274 стрілецької, орденів Богдана Хмельницького і Михайло Кутузова, Червонопрапорної Слов’янсько-Кіровоградської дивізії не дали змоги ворогові відновили наступ і з березня місяця гнали фашистів до кордонів нашої держави, громили його на території поневолення держав Західної Європи, добивали фашистів на їх власних землях.

Про ці буремні роки, про безсмертні солдатські подвиги неодноразово розповідали нащадкам ветерани-підпільники, колишні воїни-визволителі, про це не одному поколінню федорівчан нагадуватимуть обеліск "Трикутник” встановлений на лінії оборони, пам’ятники полеглим за звільнення села солдатом на братській могилі, обеліск воїнам-односельчанам, які загинули на фронтах Великої Вітчизняної Війни, про ці події розповідають зібрані не одним поколінням сільських жителів, школярів, вчителів експонати шкільного музею Бойової слави.

19 листопада фашистські мародери розстріляли завідуючого відділом політ пропаганди Лахмана Петра Івановича, Дем’яна та Галину Таранів, Кукала Миколу, Білявського Федора, Желєзняка П.П та його матір.

Під час тимчасової окупації села Федорівка були спалені всі господарські приміщення, сімдесят хат. На полях навколо села ще й за цього часу люди знаходять жахливі залишки війни: осколки, гільзи снарядів, уламки зброї тощо.

Відродження з руїн (читати далі)