Історія села
Історія виникнення села
Федорівки
Серед безмежних степових просторів
На берегах рівнинної ріки,
По схилах оксамитних косогорів
Розкидало село свої хатки…
Ці землі пам’ятають давню історію, яка сягає аж у добу палеоліту.
Саме в цих степах почали займатися землеробством ще в VI-V ст. до нашої ери. Це нащадки перших землеробів у добу
міді розробили трипільську культуру. Бачив наш край спустошливі набіги половців
і печенігів, пережив жахливий гніт панської Польщі та нашестя
татаро-монгольської орди. На цих землях громили ворога запорізькі козаки, тут
боролися за волю відважні гайдамаки. Впродовж довгих віків ці землі звали в
народі "Диким полем.”
У середині XVIII
ст., з метою охорони південних рубежів Російської
імперії, за наказом цариці Єлисавети розпочалося спорудження військової
фортеці. Пізніше вона отримала назву "Фортеця святої Єлисавети”. Саме ця подія
стала початком виникнення міста та навколишніх поселень. До сьогоднішнього дня
і ще не одне століття про ці події нагадуватимуть фортечні вали в центрі
Кіровограда, експонати історико-краєзнавчого музею, історичні пам’ятки, що
відтворюють частину фортечної стіни з масивними чавунними гарматами по обидва
боки, стали візитною картою міста.
 Фортеця Святої Єлисавети – унікальна земляна
фортифікаційна споруда ХУІІІ століття, що дала життя місту Єлисаветграду та
пов’язана з багатьма історичними подіями, видатними особами (російськими
полководцями О.В.Суворовим, М.І.Кутузовим. керівником селянського повстання у
Росії Є.Пугачов, видатним хірургом М.І. Пирогов). До фортечних укріплень
входили головна цитадель та шанець. Основним захисним елементом був земляний
вал. Цитадель фортеці складалася з 6 бастіонів п’ятикутних виступів й зверху
нагадувала морську зірку. Між променями-бастіонами розташовувались невеликі
автономні укріплення – равеліни. У середині укріплень було ціле містечко, на
жаль воно не збереглося. До наших днів дійшли залишки земляних укріплень. За
свідченням фахівців, фортеця св. Єлисавети нині є єдиною на Україні земляною
спорудою ХУІІІ століття та ще й незвичної шестикутної форми, у світі ж такого
типу фортифікацій збереглося всього дві.
Біля фортеці з’явилась слобода. Першими її поселенцями
стали представники інших національностей, проте значною була кількість вихідців
з українських та російських губерній. З 1764 р. слобода стала центром
Єлисаветградської провінції, а з 1775 року – містом за назвою Єлисавеград, яким
управляв магістрат. Кількість царського війська все зростала. Потрібні були
помешкання для офіцерського складу та для простих вояків. Зросла потреба і в
постачанні продовольством. Стали заселятися прилеглі території. Свідченням тому
є до наших днів збережені назви частин села Аджамки: 1-а сотня, 2-г сотня,
3-сотня і т.д. ; села Грузького – 1-й район, 2-й район, та назви сіл, що
походять від прізвищ, рельєфу місцевості тощо. Так і з’явилось наше село. За 20
км на південь від фортеці, по берегах невеличкої ріки, посеред широких степів і
густих гаїв поселилися реєстрові козаки. По одну сторону від річки поселення
дістало назву Сирітське, а по другу – Драчове. Згодом ці два поселення стали
називати Федорівкою.
Архівна довідка:
Деревня федоровка Херсонской губернии Элисавтградского
уезда Анненской волости возникла в конце XVIII столетия.
Поселенці займалися землеробством, скотарством, були серед них
вправні гончарі та ковалі.
Володів цими землями майор царського війська
Соколов-Бородкін. Про нього буде йти мова далі. Він мав 323 десятини землі у
Федорівці, селянам належало 9544 десятини землі. Селянських дворів було 179. По
плану їм мало належати 1026,5 десятин землі.
У 1883 році у Федорівці були: одна кузня, дванадцять
вітряних млинів, одна лавка,Ю один трактор, одна школа, в якій навчалося 51
учень (50 хлопчиків і 1 дівчинка). Школа була однокласна земська.
"В
деревне было два имения дворян, а крестьянских дворов 179. В деревне жило 1041
житель. Малорусов – 936, великорусов – 98, поляков -4, Молдова- 3, мужчин –
678, женщин -647”.
Список
населених пунктів Херсонської губернії (за даними всеросійського
сільськогосподарського перепису населення 1916р.)
"Єлисаветградсьий уезд” с.162
№ 36 Федоровка І (Драчевка) дворов 241, в селе населения
– 1153, мужчин – 577, женщин – 576.
№ 37 Федоровка ІІ (Сиротское) дворов 140, всего населения
– 1736, мужчин – 636, женщин – 634.
Видатна постать нашого села
 Дмитро Єрофійович Остен-Сакен (1790, с. Драпове, нині с.
Федорівка – 1881, маєток Приют Єлисаветградського повіту) — генерал, перший
почесний громадянин Єлисаветграда (1864). Учасник воєн проти Наполеона,
російсько-турецької війни (1828 – 1829). Під час Кримської війни 1853 – 1856
років – начальник Севастопольського гарнізону. За оборону Севастополя
удостоєний графського титулу, став членом Державної Ради.
Він був шефом Єлисаветградського губернського полку у
1800-1805 рр. Родинним гніздом Остен-Сакенів було село Драчове (нині входить у
склад Федорівки). У генерал-майора Остен-Сакена було два сини – Дмитро і Павло.
І менший син Павло Єрофійович Остен-Сакен, продаючи у 1845 році Драчове зробив
у купчій запис: «Владеть ему, Василию Васильевичу Соколову-Бородкину и
наследником моим воно уже не становиться».
У літописі 90-річного життя нащадка остзейських німців,
який 76 років віддав офіцерській службі, є і єлисаветградські сторінки.
Народився Дмитро Єрофійович на наших теренах. 12-літнім підлітком, додавши собі
5 років (метричного свідоцтва не вимагалося), він
розпочав службу в Єлисаветградському гусарському полку. Спогади про полк були
передані генералом у написаному ним „Літописі Єлисаветградського гусарського
полку”. Остен-Сакен, проявивши себе під Аустерліцем, отримав звання корнета,
під Бородіно – ротмістра та орден св.Анни 4 ступеня, за взяття Парижа – золоту
шаблю з надписом „За хоробрість”. Остен-Сакен брав участь у перській,
російсько-турецькій і кримській воєнних кампаніях, а також у придушенні
польського повстання. І хоча видатний історик Є.В.Тарле не захоплювався
особистістю начальника Севастопольського гарнізону Остен-Сакена в період
Кримської війни, значущим залишається його зауваження, що „...была у Дмитрия
Ерофеевича одна черта, в которой и враги ему не отказывали: существовал
известный предел, за который переходить ему мешала совесть”.
Наразі, Фортеця Св. Єлисавети є унікальною
фортифікаційною пам'яткою ХVІІІ ст.. Сучасне використання фортечного комплексу
не відповідає його історико-культурному значенню. Реконструкція, музеєфікація
та введення в міжнародний туристичний оборот фортеці Св. Єлисавети - важливе
державне завдання, яке вже зафіксоване в кількох документах:
- Указ
Президента України від 9 грудня 1995 року "Про заходи щодо відтворення
видатних пам'яток історії та культури";
- "Перелік
визначних пам'яток історії та культури, що потребують першочергового
відтворення", затверджений Кабінетом України 30 грудня 1998 року;
- "Заходи
щодо відтворення визначної пам'ятки історії та культури - фортеці Святої
Єлисавети " , затверджені КОДА 1 березня 1999;
- Постанова
Кабінету України від 23 квітня 1999 року № 700 "Про Програму відтворення
видатних пам'яток історії та культури України";
- Розпорядження
голови КОДА від 28 травня 1999 року № 232-р про фінансування заходів щодо
відтворення видатної пам'ятки історії та культури - фортеці Святої Єлисавети;
У генерал-майора Остен-Сакена було два сини Дмитро і
Павло. І менший син Павло Єрофійович Остен-Сакен, продаючи у 1845 р. Драчове
зробив у купчій запис: «Владеть ему, Василию Васильевичу Соколову-Бородкину и
наследникам его тем имением вечно, а мне Павлу Остен-Сакену, и наслідникам моим
в оное уже не вступаться.»
Цей цікавий документ знайшов в архіві дослідник історії
нашого краю з Москви Андрій Василенко.
Бородкіна мав маєток
у Червоновершці, а сам він з дочками жив у Москві, а тут був намісником.
Часто він приїздив у свій маєток. Пан був доброю людиною. На місці, де зараз
залишився панський сад, було багато квітів, полуниці, ягідники і діти ходили
допомагати в саду. За це пан давав їм гостинці. Перші відомості про слободу
майора Бородкіна Федорівку знайдено в "історико-статистичних відомостях про
церкви м. Єлисавтграда”, що вийшли у 1803 р. Можливо це і є час заснування
нашого села.
|
